Справжнє ім'я Лю Шахе (流沙河) - Юй Сюньтань (余勋坦). Два ієрогліфа в його псевдонімі Лю Ша «流沙» означають «сипучі піски». Вони взяті з класичної книги «Шаншу. Юй Ґун», де є такі рядки: «На сході до моря, на заході до сипучих пісків». Оскільки ім'я та прізвище в Китаї зазвичай складаються з трьох ієрогліфів, він додав до свого псевдоніму ієрогліф 河 (ріка). Лю Шахе народився 11 листопада 1931 року в повіті Цзіньтан провінції Сичуань, у нього в роду є монгольські предки. З дитинства захоплювався класичною літературою. У 1949 році, закінчивши середню школу в Ченду, поступив на факультет агрохімії Сичуаньського університету.

Літературний талант Лю Шахе привернув увагу місцевого партійного керівництва і за рекомендацією письменника Сі Жуна, він був направлений на роботу в редакцію газети «Сичуань нунміньбао». З 1952 року почав творчу роботу у Спілці літераторів провінції Сичуань. Редагував поетичний журнал «Сичуаньські маси». У той час він був молодим комсомольцем, щиро написав багато пафосних віршів про партію та Голову Мао.

У січні 1957 Лю Шахе зі своїми друзями молодими поетами заснував в Ченду поетичний журнал «Зірка». У першому номері журналу було опубліковано вірш Лю Шахе «Трави і дерева» - «草木篇» та твори інших авторів, що стало унікальною подією в країні, було добре зустрінуте читачами. У перекладі цей вірш звучить так:

«Вчитися поведінки не слід у слабких паростків - династія Тан: Бо Цзюйї.

Тополя

Вона немов зелений блискучий довгий меч стоїть самотньо серед голої рівнини, піднявши свою руку до високого синього неба. Можливо буря вирве її з коренем. Але, навіть загинувши, ні перед ким не стане схилятися!

Лоза

Вона обплітає бузок і вгору повзе, повзе, повзе... Зрештою, на дереві загинуть всі квіти. Бузок, обвитий лозою, помре, його порубають на дрова, спалять. Лоза на землю впаде і, важко дихаючи, придивиться до іншого дерева.

Кактус

Він не хоче свіжістю квітів догодити господареві, і весь покритий багнетами. Господар проганяє його з саду і не дає води. У дикому полі, серед пустелі, він живе і ростить дітей ...

Слива

Серед сестер її любов приходить найпізніше. Навесні, коли сотні квітів посмішками приманюють метеликів, вона вже своє цвітіння подарувала білому снігу зими. Легковажний метелик не гідний цілувати її, як і інші квіти не гідні ласки снігу. Серед сестер її посмішка остання, але найкрасивіша.

Поганка

Вона з'явилася на березі річки, якого не досягають сонячні промені. Вдень різнобарвним вбранням, а вночі фосфорним сяйвом вона вабить людей. Але навіть трирічна дитина не зверне на неї уваги. Тому що моя мама казала, що це слина отруйної змії».