В Індії люди, здається, з самого початку не бажали так чинити. Вони повністю перевернули життєві устремління, спрямувавши їх всередину життя.

Об'єктом життєвих устремлінь людей в Індії, здається, є внутрішні шукання.

Як це не дивно, коли вам необхідно щось зовнішнє, то це зовнішнє безмежно розгортається перед вами. Якщо ви спрямовані до чогось внутрішнього, то воно також нескінченно відкривається вам.

Ви робите крок уперед, і відчуваєте, що можна зробити ще один крок. Рух до зовнішнього нескінченний, рух до внутрішнього також нескінченний. Життя людей як і раніше нескінченно спрямоване вперед, життя все ще перебуває в нескінченному процесі. Або ви можете сказати, що внутрішнє життя, це життя, що звернене назад. Але назад або вперед - все це безперервний рух нескінченним шляхом.

Зробивши крок уперед, ви відчуваєте порожнечу, тому вам нічого не залишається, як зробити ще крок вперед, але, зробивши ще крок, ви знову потрапляєте в порожнечу, тому повинні продовжувати безперервний рух вперед.

Зовнішнє життя - це прикрашене життя. А внутрішнє життя - це очищене життя. Звернення до зовнішнього вимагає творення в цьому зовнішньому. Звернення до внутрішнього вимагає демонтажу зовнішнього, відмови від зовнішнього, позбавлення від нього. Відмовившись від зовнішнього, позбувшись його, ви можете рухатися до внутрішнього. Іншими словами, входячи у внутрішнє ви, природно і неминуче відмовляєтеся, позбавляєтеся зовнішнього.

Внутрішнє життя - це пролите життя, у результаті утворюється велика порожнеча. В буддизмі це називається нірвана. Які межі нірвани? Це важко описати. Приблизно про це можна сказати так, що, коли людське життя досягає нірвани, то може перестати бачити все зовнішнє.

Все зовнішнє зникає, природно також зникає і так зване внутрішнє. І внутрішнє і зовнішнє знищуються. І такі кордони взагалі не можна описати. Якщо ви наполягаєте, то я просто скажу, що це межа, і завжди буде така межа, буддисти називають його відсутністю руху.

Відповідно до того, що було сказано вище, людське життя, що спрямоване до внутрішнього, по правді кажучи, повинно мати остаточну межу. Життя, яке прагне до зовнішнього, вічно рухається вперед, і, здається, не має межі, не має кінця.

Життя, яке спрямоване до чогось зовнішнього, неминуче повинно витрачати час і сили на зовнішні предмети. А життя, яке звернене до чогось внутрішнього, займається лише тим, що у нього на душі. Але в цьому і полягає основна трудність. Якщо ви рятуєтеся від усього зовнішнього, якщо ви відмовляєтеся від усього зовнішнього, то ви тим більше не знайдете вашої душі.

Якщо ви зішкребете все зовнішнє оздоблення, демонтуєте все створене у зовнішньому житті, то ви побачите, що насправді немає нічого внутрішнього.

Якщо ви скажете, що зовнішні пошуки є помилкою, а внутрішнє просвітлення є осягненням, то, усунувши всі зовнішні шукання, ви також не досягнете внутрішнього просвітлення. Тому в чань буддизмі говорять, що омана і є осягнення, засмучення і є нірвана, все живе і є Будда, незнання і є істина.

Таке життя має свої межі, легко виникає перед нашим поглядом. Тому про це з іронією кажуть, що можна легко стати Буддою.

Про китайський чань буддизм, здається, можна сказати, що він зберігає нейтральне ставлення, не прагне до зовнішнього, і , в той же час, не прагне до внутрішнього. Підноситься посередині. Але таке нейтральне ставлення пасивне, це не діяння.

На Заході в поведінці людей присутнє необмежене прагнення вперед, нескінченний рух. У буддистів також присутнє нескінченне прагнення вперед, нескінченний рух. Ви можете сказати, що у буддистів це нескінченне прагнення назад, нескінченний нерухомий відхід, просто називається це по-різному. Коротше кажучи, у кожного їх цих двох способів життя свої далекі устремління.

Китайський чань буддизм, здається, не до чого прагне. Тут прагнення зосереджені на даному моменті. Ці прагнення полягають у тому, щоб ні до чого не прагнути. Якщо ми активізуємо чань буддизм, додамо йому дії, додамо йому якихось устремлінь, то ми потрапимо в сферу конфуціанства.

Життя китайського конфуціанства не схильне до зовнішнього, але і не тяжіє до внутрішнього. Ні в сторону духовного, ні до матеріального. Але воно не височіє в центрі, у нього є свої устремління. Конфуціанство прагне вперед, дотримуючись середини шляху, і його рух вперед також буде нескінченним. Проте, в будь-який час, в будь-якому місці існує його кінцева точка.

Тому конфуціанство не йде шляхом релігії, воно не збирається створювати Бога. Воно лише говорить, що людська природа визначається велінням Неба, є доброю, каже, що людина поступає на свій розсуд, тому Бог вже присутній в його природі.

Конфуціанство, кажучи про природу людини, не торкається внутрішнього, не займається пошуками в душі. Воно також говорить, що потреби в їжі і сексі є частиною людської натури, питво, їжа, чоловіки, жінки - те, до чого люди прагнуть найбільше. Воно не виступає проти прагнення до любові, прагнення до багатства. Але й не бажає, щоб точкою опори життя було прагнення до зовнішнього.