У різноманітному мистецтві стародавнього Китаю, «внутрішній розпис» як вид народного мистецтва зберігся до наших днів, викликаючи захоплені вигуки численних шанувальників цієї вишуканої майстерності. Зусиллями кількох поколінь «внутрішній розпис» став невід'ємною частиною китайського мистецтва.

Родина художників Сюй займає в цьому мистецтві особливе місце.

Уявіть собі, скільки зусиль потрібно, щоб створити картину на аркуші паперу, а якщо мова йде про внутрішню поверхню скляної посудини? Китайський «внутрішній розпис» якраз і створює картини всередині пляшечок для нюхального тютюну. Для виготовлення таких пляшечок зазвичай використовують кришталь, агат і т. д. Найбільші - розміром з долоню, найменші - з горошину, у великі пляшечки в отвір може увійти горішок арахісу, а у найменші - тільки тонка шпилька для волосся. Не дивно, що це мистецтво називають унікальним.

Сюй Пенці в цій справі абсолютно унікальний майстер. Звичайно, він не любить коли інші називають його неперевершеним, тому що він вважає, що художня цінність «внутрішнього розпису» перевершує його здібності. Це ніби зв'язок з божественною силою. Сюй Пенці відомий своїм «упертим» характером, навіть його батько не в силах був з ним впоратися. Існує місцевий звичай: через якийсь час після народження дитини, батьки повинні були, як кажуть у Китаї, «抓 运» - «спіймати долю» дитини. «Спіймати долю» означає, що перед дитиною розкладають предмети, які символізують різні професії, так щоб дитина могла до них дотягнутися і взяти будь-який з них за своїм бажанням. Хоча батько Сюй Пенці все життя займався вивченням «внутрішнього розпису», але на життя заробляв викладанням, хотів, щоб син робив кар'єру на державній службі, але Сюй Пенці схопив скляну табакерку і батько не зміг забрати цю пляшечку з рук сина, дитина дуже чіпко тримала її в руці. Оскільки так розпорядилася доля, батько неохоче все ж пішов на компроміс і дав синові ім'я Пенці, що означає - велике майбутнє.

Про внутрішній розпис батько лише трохи розповів маленькому Пенці. Можливо, у кожного є бажання йти наперекір. Неоднозначне ставлення батька до бажання сина зайнятися внутрішнім розписом викликало у Пенці ще більшу цікавість. Він почав самостійно вивчати мистецтво створення зображень в табакерках. Виконавши всі завдання батька, Пенці весь час, що залишився, коли батька не було вдома, присвячував улюбленому заняттю. У 15 років Пенці подарував батькові табакерку зі своїм малюнком і привітаннями до дня народження, нарешті, отримав схвалення батька. Але люди в селі все більше не розуміли Пенці. Коли інші грали в карти, базікали, Пенці робив замальовки села, малював пейзажі на березі річки, в будинку займався каліграфією, самоосвітою і практикою. У нього не було друзів, він був дуже самотнім, у нього не було наставника.