Коли в 1961 році відзначали 100-річчя смерті Шевченка, я того року для січневого випуску журналу «Веньсюе пін лунь» («Літературний огляд») і другого номеру журналу «Шикань» («Поезія») написав велику статтю: «Великий поет народу України Шевченко». Для шанхайської газети «Венхуей бао» за 16 березня написав статтю «Шевченко і революція тайпінів». Крім того для журналу «Шицзє веньсюе» переклав кілька віршів Шевченка. А ще на прохання української «Літературної газети» я також написав статтю: «Шевченко - мій найулюбленіший поет», що була опублікована в газеті 10 березня.

Пам'ятаю, що на початку 1960-х років з нагоди 100-річчя з дня смерті Шевченка, я для шанхайського видавництва «Веньї» планував випуск п'ятитомника творів Шевченка. Перші два томи – це поезія, яку разом зі мною перекладали Чжан Тєсянь, Мен Хай, Жень Жунжун. Третій, четвертий томи планувалися для прози, п'ятий том - це щоденники, листування і так далі. Після того як я відредагував два томи поезії Шевченка, шанхайське видавництво «Народна література» 1964 року зробило верстання і макет книг, але пізніше через «культурну революцію» друк не було здійснено. І тільки на початку 1982 року після розгляду перекладів шанхайським видавництвом, я з тих двох томів вибрав 80 віршів, уклав книгу «Вибрані вірші Шевченка», яка була надрукована у лютому 1983 року у серії «Шедеври зарубіжної літератури». Це була перша видана збірка поезії Шевченка з того часу, коли на початку ХХ століття я почав знайомитись з поезією Шевченка.

Публікація цієї збірки поезії викликала численні відгуки в країні та за її межами. У журналі Спілки письменників України «Всесвіт» № 8 за 1983 рік була опублікована стаття українського дослідника і перекладача китайської літератури Івана Чирка «Переклад «Кобзаря» китайською мовою», в якій було докладно представлене це видання. Крім того, наскільки мені відомо, в українській пресі Канаді, Сполучених Штатів і Західної Німеччини та інших країн також були опубліковані подібні повідомлення. 1978 року в Україні вийшов з друку «Шевченків словник», де була стаття про мене, а також написаний Іваном Чирком матеріал «Китайська література і Шевченко», у якому розповідалося про переклади творів Шевченка в Китаї до 1961 року.

16 листопада 1984 Іван Чирко написав мені довгого листа, у якому йшла мова про переклади поезії Шевченка. Він писав: «Мені шкода, що ви не перекладаєте напряму з української мови, при подвійному перекладі втрачається дуже багато речей. Я уважно зіставив багато ваших перекладів поезії Шевченка з оригіналом. Треба сказати, ваш переклад точний, і все ретельно перекладено, але в деяких місцях відчувається вплив інтерпретації російського перекладу. Російські перекладачі, також скаржилися, що перекладати Шевченка дуже складно. Важко зберегти народність і співучість його поезії, особливо внутрішню риму, що часто зустрічається. Тим не менш, ви зробили велику роботу, і тому варто висловити вдячність і повагу до вас. Ваша передмова написана на дуже високому рівні. І я особливо вражений і щасливий, що ви змогли глибоко дослідити так багато матеріалів про життя і творчість Шевченка. Я думаю, що китайські читачі, прочитавши вашу передмову, збагнуть усю цінність поезії Шевченка». І як сказав Чирко, хоча російська та українська мови належать до сім'ї слов'янських мов і обидві мови дуже схожі, але в перекладі поезії досить віддалені одна від одної. Таким чином, він сподівався, що я зможу знову перекласти поетичні твори Шевченка безпосередньо з української мови.

У 1986 році редактор журналу «Всесвіт» Олег Микитенко у складі делегації Товариства радянсько-китайської дружби прибув у нашу країну. Під час візиту він подарував мені бюст Шевченка, дякуючи за мої переклади поезії Шевченка. Того ж року Іван Чирко приїхав у нашу країну для участі в симпозіумі китайської літератури, що відбувся в Шанхаї. Ми зустрілися в Пекіні, Чирко привіз мені у подарунок багато книг українською мовою, і, що особливо цінно, «Підручник української мови». У січні 1987 я з дружиною Лян Пейлань на запрошення Спілки радянських письменників відвідав Радянський Союз. Ми поїхали в Україну, щоб відвідати будинок-музей Тараса Шевченка, отримали в подарунок нове видання «Кобзаря». Під час зустрічі у Спілці письменників України, всі закликали мене заново перекласти вірші Шевченка з української мови. Невдовзі цього ж року Іван Чирко надіслав мені листа, у якому писав: «Ми вже знаємо, що ви починаєте заново перекладати поезію Шевченка, і особливим є те, що цього разу ви перекладаєте її з українською мови. Велике спасибі за вірність творчості великого сина українського народу. Немає жодних сумнівів, що ви зіткнетеся з безліччю труднощів. Я готовий допомогти вам подолати деякі з цих проблем, і навіть можна отримати консультації в нашому Інституті літератури». Ще у листі він сказав: «Я також дуже сподіваюсь, що ви зможете донести китайським читачам увесь величезний талант Шевченка». Олег Микитенко, у своєму листі, вітаючи мене з нагородженням Верховної Радою СРСР орденом Дружби народів, також висловив це побажання.

5

На початку 1988 року в лютому, я, незважаючи на зиму, з «Кобзарем» українською мовою і «Українсько-російським словником» приїхав у Нанкін, і навіть, коли жив у готелі Чжуншань, ніколи не припиняв працювати над перекладом. Наприкінці травня я з дружиною на запрошення Спілки радянських письменників поїхав у Радянський Союз для участі в двадцять другому Всесоюзному фестивалі поезії Пушкіна і отримання «Ордена Дружби народів» яким мене нагородила Верховна Рада СРСР. Я також взяв із собою переклад. Коли перебував у Будинку творчості фонду радянської літератури у Піцунді на березі Чорного моря на Кавказі між засніженими горами Кавказу і безкрайнім темно-синім Чорним морем завершив редагування віршів Шевченка «В казематі». На початку липня я приїхав в Нанкін, незважаючи на спеку продовжував правити і переписувати переклад, на початку осені в основному завершив цю роботу.

Перекладаючи поезію Шевченка, я бачив перед собою з його бюст, був повністю занурений в атмосферу його поезії. Мені здавалося, що бачу широчінь Дніпра, чув як ревуть і стогнуть його води. Я неначе побував у таборі запорізьких козаків; неначе чув дзвін церков Чигирина, як на світанку співають треті півні, бачив як гайдамаки зі списами в руках повстають проти поневолення і панування польських поміщиків. Я, здається, чув як Перебендя, який сидить у пустій хаті, або сліпий співак, який сидить на роздоріжжі, співає, граючи на кобзі. Моє серце зворушила нещаслива доля чорнобривих українських дівчат: я бачив як дівчина, яку занапастили, блукає вночі берегом Дніпра, я бачив, як відьма дає дівчині випити зілля, і дівчина перетворюється на високу білу тополю, бачив як Катерна ця «дівчина в хустині», яку звабив і покинув москаль, з дитиною на руках під вечір залишає село і виходить на широкий шлях, я майже плакав над своїм перекладом. Я наче Шевченко у поемі «Сон» летів на крилах і бачив страждання України, побував у засланні з декабристами у засніженому Сибіру, у Санкт-Петербурзі, що заснований на козацьких кістках. Я йшов за ним у тюремну камеру третього відділення царської жандармерії, бачив я він сидить за ґратами і на краях сторінок «Біблії» пише свої безсмертні вірші «В казематі». Я йшов за ним у заслання до Орської кріпості, бачив, як він виходить зі смердючої казарми, у таємно схованих за стіною своїх «захалявних книжечках» пише вірші про тугу за рідною Україною, про нещасливих чорнобривих дівчат, сумних чумаків - усе це поставало перед моїми очима. Я був з ним у далекому поході по Аральському морі. Нарешті, коли він повернувся в Санкт-Петербург, я блукав з ним у ночі на березі Неви, коли він побачив ту нещасну сироту, побачив Петропавловську фортецю і тричі плюнув у її бік. Я побачив, як в останні роки життя він написав свої останні рядки: «Вже час прийшов».

Український народ 9 березня 1989 року відзначатиме 175-річчя з дня народження Шевченка, а також у травні пройде фестиваль поезії Шевченка. Я за те що у Китаї представляю українську літературу президією Спілки письменників України 27 серпня удостоєний однієї з головніших літературних премій - літературної премії імені Іван Франка за 1988 рік, і в черговий раз отримав запрошення відвідати Україну. Тепер ця «Збірка поезії Шевченка», що перекладена на підставі видання «Кобзаря» українською мовою, стане подарунком Шевченку і народу України.

28 серпня 1988 року в Нанкіні у парку Хоубаньшань».