Представники китайської народності «хуей» є однією із досить великих за чисельністю національностей Китаю. Вони сповідують іслам і хоча живуть в різних районах країни, їх весільні обряди всюди майже однакові.

Хуейці вважають, що одруження є важливим ритуалом у житті кожної людини.

Для представників цієї національності єдине віросповідання є передумовою одруження. Якщо хтось із хуейців хоче одружитися з людиною, яка не є мусульманином, тому слід прийняти іслам.

Шлюбний союз хлопців і дівчат народності хуей вирішується в основному "за наказом батьків і під час сватання" і врешті-решт на основі згоди нареченого і нареченої. Сватання це необхідний крок. Навіть якщо хлопець і дівчина кохають одне одного, сватання все одно необхідне. Дуже рідко бувають весілля, які влаштовують по вільному вибору один одного. Зазвичай після згоди двох сторін сторона нареченого повинна піднести нареченій подарунки при заручинах і вибрати день одруження. На церемонію одруження необхідно запросити ахуна, який спочатку оспівує щасливе весілля молодят, потім розповідає їм про основні положення ісламу, вимагаючи, щоб наречений і наречена дотримувалися "Імані", тобто релігійної моралі. Після цього ахун оголошує "Нікхіл" (свідоцтво про одруження) і тільки з цього часу весілля офіційно визнається релігійно освяченим. На закінчення влаштовується цікавий захід: на стіл ставлять фініки і арахіс, що символізують побажання раніше народити дітей, монети, що знаменують собою багатство, з яких ахун бере три жмені і кладе на заздалегідь приготовані нареченим хустку або в кишеню нареченого. Коли гості йдуть, наречений виймає дари і разом з нареченою їсть їх. Це означає подружню любов і прихильність, а також поділ радості і горя один з одним.

Після весільної церемонії сім'я нареченого згідно зі своїм фінансовим можливостям влаштовує весільний банкет, до відкриття якого спочатку ахун читає суру, а потім гості приступають до трапези, утім їм заборонено пити вино.

Хуейці вважають, що подружжя повинні поважати один одного, допомагати один одному, вони не повинні мати недовіри і заздрості один до одного, чоловік керує зовнішніми справами, дружина - домашнім господарством.

До створення КНР згідно "Корану" хуейські чоловіки могли брати по кілька дівчат в дружини. А тепер хуейці, як та інші народності Китаю, відповідно до Конституції КНР мають право лише на одну дружину. Розлучатись хуейцям дозволено, однак не бажано, і вважається, що робити це варто лише у разі крайньої необхідності, адже Аллах не вітає таких вчинків.