Уже більше 4 тисяч років тому в Китаї почали цінувати жіночу красу й намагалися її всіляко підкреслити. Читаючи древньокитайські літописи й трактати, важко знайти згадування про парфумерні й косметичні засоби того часу. Але абсолютно вірним є лише те, що косметичний догляд за шкірою обличчя і тіла у китайців з давніх часів був складовою частиною традиційної китайської медицини поряд з голковколюванням, масажем тощо. Крім того, китайці глибоко переконані в тім, що між тілом і душею існує тісний зв'язок. Тому по-справжньому привабливою вважалась жінка, яка, крім гарного обличчя й ретельно «доглянутої» фігури, розбиралася б у живописі й поезії, могла б підтримати розмову в присутності свого чоловіка або пана. Нанесена на обличчя густим шаром рисова пудра, яскраві рум'яна на щоках, блискучі червоні губи, що різко контрастують із білими зубами, підведені сурмою брови, чорне волосся, прибране у високі зачіски або заплетене в коси й прикрашене різнобарвними стрічками й квітами - ось портрет китайської дівчини або молодої жінки, що практично не змінювався протягом сторіч аж до початку XX століття. Критеріями жіночої краси в Китаї завжди вважалися кругле обличчя («як місяць»), маленький ніс, великі яскраві губи, витончена струнка фігура. Про розвиток мистецтва макіяжу в Древньому Китаї ми можемо судити за персонажами традиційного китайського театру - «пекінської опери». Цей вид театрального мистецтва практично не змінився протягом тисячоріч. Кожне амплуа актора (а їх не більше десятка) має свій тип гриму, що практично перетворює особу актора.

«Краса вимагає жертв» - такий девіз могли сміливо написати на своїх прапорах китайські жінки. І найбільш яскравим прикладом цьому може служити бинтування жіночих ніг. Мета цього звичаю - зберегти маленьку ніжку, оскільки в Китаї вищою чеснотою дівчини вважалась ніжка у формі лотоса. Початок бинтуванню ніг було покладено у X столітті нашої ери. Однорічній дівчинці стягали бинтами ніжку таким чином, щоб бинти не дозволяли костям і м'язам нормально розвиватися, а пальці були підігнуті. Китайці вважали, що хода жінки зі ступнями у вигляді лотоса, так само, як і струнка фігура, тонкі брови й ніжний голос, мали особливу привабливість. Жертва, яку жінки заради краси робили, була дійсно великою: бинтування ніг серйозно відбивалося на здоров'ї жінки. По-перше, це була дуже болісна процедура. По-друге, порушення нормальної циркуляції крові в ступнях нерідко призводило до гангрени. По-третє, сидячий спосіб життя призводив до багатьох хвороб. І через все це жінка повинна була пройти заради того, щоб залишатися жінкою: гарною, бажаною і сексуально привабливою.

Не секрет, що більшість людей у світі вважає так само, як герой однієї з казок Андерсена: «У Китаї і сам імператор й усі його піддані - китайці». І будуть праві, але це так само, як стверджувати, що в Україні всі жителі - українці. Китай - багатонаціональна країна. І уявлення про жіночу красу в різних народів, що живуть у Китаї, відрізняються від ханських (тобто властиво китайських).

У народів, які живуть у Китаї, і поняття про красу досить відрізняються одне від одного. Коли у XVII столітті маньчжури завоювали Піднебесну й заснували останню імператорську династію Цін (1644-1911), то були вражені красою ханських (тобто властиво китайських) жінок, і два наступні століття брали в дружин і наложниці саме їх. І лише у другій половині XIX століття одна маньчжурка змогла вразити імператора Сяньфена своєю неканонічною красою: овальне обличчя, високий зріст і дуже гучний голос наложниці Ци Сі (що означає "Свята Мати") різко контрастували із принадностями інших мешканок гарему.

Зробивши запаморочливий стрибок з рядових наложниць в імператриці, "Маленька Орхідея" (таке ім'я було дано їй за народження) довгі роки правила гігантською країною. Розкоші її двору могли позаздрити найбагатші монархи світу, - досить сказати, що гроші, зібрані з усієї країни на створення сучасного флоту, Ци Сі витратила на будівництво Літнього палацу Іхеюань недалеко від Пекіна. Дуже гарного палацу, до речі сказати, де є нагадування про так і не відбувшийся військовий флот: Мармуровий човен в озері, на якому Ци Сі любила обідати у спекучі літні дні. Довгі роки імператриця залишалась молодою і привабливою, не жаліючи на це ні часу, ні коштів. Розповідають, що щоранку вона приймала ванну з молока.

Іноземці, які вперше відвідали Тибет, були вражені красою тамтешніх жінок - смуглявих, з гордою поставою, довгим чорним волоссям, перехоплене джгутами чорних або червоних ниток. Правда, від тибетських жінок йшов досить специфічний запах прогірклого пряженого масла, що не могли не відзначити чутливі до ароматів європейські чоловіки. Але краса - красою, а суворий клімат враховувати теж потрібно. Несприятливі природні умови не могли не відбитися на способах, якими місцеві жительки зберігали свій зовнішній вигляд. Через розріджене гірське повітря (4000 м над рівнем моря - середня висота, на якій живуть тибетці), постійних вітрів, близького пекучого сонця й неминучої сухості, жінки мазали своє тіло жиром, що охороняє шкіру від обвітрювання й опіків. Обличчя ж вони мазали вершковим маслом і посипали зверху землею. Звичайно, тим європейцям тибетська дама здавалась просто такою, що забула вмитися, вони і не здогадувалися, що це свого роду гігієнічна процедура. Може бути, краса й вимагає жертв, але здоров'я напевно дорожче - вирішили тибетські жінки.

А от дівчата народності лі, які живуть на субтропічному острові Хайнань, здавна вкривають своє тіло татуюваннями. Стародавня легенда свідчить, що колись вождь племені глумився над гарною дівчиною, і з того часу усі дівчата стали спотворювати своє тіло, шию й ноги татуюванням, щоб уникнути подібної долі. Хоча, схоже, зараз дівчата народності лі могли б уважатися наймоднявими і гарними де-небудь у Лондоні або Нью-Йорку. І це лише зайвий раз підтверджує, наскільки відносні еталони краси.

Можливо, саме це й намагалися довести у 1949 році китайські комуністки, відмовившись від усього, що могло видати в них жінку. Плаття змінилися синьо-сірими брючними костюмами, "дракони, що граються в хмарах" перетворилися на короткі практичні стрижки, пудра, рум'янаі й інші «буржуазні» штучки виявилися геть забутими. Жінка стала насамперед будівельником епохи, а вже потім усім іншим.

Однак, такий підхід все ж проти жіночої натури, а тому початок політики реформ і відкритості, проголошеної Ден Сяопіном у 1978 році, відбився на жіночих обличчях і в жіночому одязі.

Сьогодні косметичний бізнес - одна із провідних галузей економіки, а салони краси в китайських містах - на кожному кроці. Небачена справа: жінки стали використовувати пластичні операції, найбільш популярні - підняття носу, збільшення і підняття грудей, розширення розрізу очей, прибирання зморшоки і зайвого жиру. Найчастіше до хірургів приходять жінки віком від 20 до 40 років. Причому більшість батьків підтримує своїх дочок у прагненні стати гарними, вважаючи, що приваблива зовнішність принесе більше можливостей для розвитку й, що особливо важливо, працевлаштування. Так що сучасні китаянки доводять: філософія філософією, а зовнішність теж важлива.

Китайським жінкам, як втім і жінкам усього світу, довелось винести багато чого у погоні за красою. Але чи змогли чоловіки, заради яких все це робилося, дійсно оцінити це - ось питання. Залишається сподіватися, що століття, яке настало, дасть китайській жінці те, до чого вона так довго прагне, - можливість почувати себе найкрасивішою й найбажаною. І завдання чоловіків - дати їй це повною мірою.