Відомий китайський перекладач-русист Ґао Ман у 40-і роки минулого століття почав займатись перекладом на китайську добутків російської літератури.

Ґао Ман народився у 1926 році в Харбіні. Про своє дитинство згадує так: "Тоді в Харбіні жило багато емігрантів з Росії. Спочатку я вчився в місіонерській школі, яку заснували російські емігранти, де уроки проводились російською мовою. Тоді я і познайомився з великими добутками корифеїв російської і радянської літератури - Пушкіна, Гоголя, Толстого та інших. Їх гуманізм мав на мене великий вплив. Їх прагнення до кращого життя і зусилля, докладені заради завоювання незалежності та волі, дуже надихнули мене, адже я добре знав старий Китай зсередини. Після заснування КНР твори радянської літератури, наповнені високими соціалістичними ідеалами і закликали людей будувати нове життя, стали першою для мене духовним підґрунтям".

У Харбіні тоді жили і працювали багато художників, музикантів, артистів і письменників, які в повному обсязі розкривали свої таланти і пропагували закордонну культуру. Ґао Ман з дитинства захоплювався російським живописом. Його наставниками стали росіяни художники А.Н. Кліментьєв і В. Осіпов, які навчали його живопису. Завдяки своій старанності у навчанні, вже у 17 років Ґао Ман разом зі своїми однокласниками організував художню виставку .

У роки японської окупації Ґао Ман полюбив читати російську класику, і знаходив у цих творах величезні знання, енергію та образ нового життя. Поворотною подією в житті Ґао Мана стала публікація у харбінській газеті "Дабейсіньбао" його першого перекладу - це були вірші у прозі І. С. Тургенєва. Саме тоді, як вважає сам Ґао Ман, по-справжньому почалась його перекладацька діяльність, що триває і до сьогоднішнього дня. От що розповів Ґао Ман:

«Я вже 10 років захоплювався російською літературою, коли прочитав вірші у прозі Тургенєва. Особливий ритм тургенєвських рядків уразив мене. Саме тоді я почав пробувати перекладати».

Наприкінці 1945 року Ґао Ман став брати участь у революційній роботі. Водночас він став співробітником Товариства китайсько-радянської дружби. Він працював без утоми і віддав свою душу. Він перекладав, писав статті, малював пропагандистські плакати, редагував журнал, завідував бібліотекою, допомагав проводити збори. Він намагався робити все, що необхідно звільненому народу.

У наступні роки Ґао Ман багато перевкладав. Він зробив переклади на китайську декількох творів російської та радянської літератури. У 1947 р. він переклав п'єсу "Павло Корчагін", це було інсценування за романом "Як гартувалася сталь" Миколи Островського. Він сказав: «Перший раз, коли я читав п'єсу «Павло Корчагін», я був схвильований. Я думаю, що така людина, як Павло, міг віддати все своє життя справі звільнення народу. Такий характер був дуже важливий для мене. Я вирішив перекласти цю п'єсу».

У той же час Ґао Ман познайомився з акторкою Сунь Цзє, яка виконала роль Тоні. Вони покохали один одного і незабаром одружились. Перекладене ним оповідання "Навічно в строю" українського письменника Олеся Гончара завдяки живій доступній мові і натхненному ідейному змісту мав величезну популярність серед китайських читача. Цей твір був опублікований у багатьох газетах і журналах і на початку 50-х років увійшов у підручник китайської мови для середньої школи. Крім того, Ґао Ман написав багато статей про російську та радянську літературу і мистецтво.

У 1954 році Ґао Ман був переведений у Пекін на роботу у Всекитайське товариство китайсько-радянської дружби. У той період він багато разів з делегаціями бував у Радянському Союзі. Він подружився з радянськими письменниками Б. Полєвим і М. Танком, відомим художником Верейським і скульптором Анікушиним, китаєзнавцями Ейдліним, Сорокіним та іншими.

У 1956 році вдова автора роману "Як гартувалась сталь" Раїса Островська була запрошена в Китай. Ґао Ману пощастило бути її перекладачем. Коли вона довідалась, що він познайомився зі своєю дружиною завдяки п'єсі "Павло Корчагін", вона дуже зраділа і подарувала молодому перекладачеві і його дружині фотографію , на якій вона сидить біля ліжка хворого чоловіка.

У 1962 році Ґао Мана перевели на роботу в редакцію журналу "Шицзє веньсює"(«Світова література») китайською мовою. Пройшовши шлях від рядового редактора до головного редактора журналу, Ґао Ман зробив дуже багато чого для зміцнення і розширення культурного обміну між Китаєм і закордонними країнами. Він працював у журналі протягом 27 років, аж до виходу на пенсію у 1989 році. Він перекладав вірші Пушкіна, драму Лєрмонтова "Іспанка", поему Шевченко "Катерина", п'єси Маяковського "Клоп" і "Баню", лірику Ахматової тощо.

Ґао Ман написав багато есе та нарисів, у яких описані події того часу, коли він супроводжував китайських письменників і художників у їх поїздках у Радянський Союз: "Давно не бачились, Москва!", "У пошуку дружби у світі", "Спогади в перекладах і малюнках", "Силуети діячів культури", а також "Життя і творчість Пастернака". Крім цього за редакцією Ґао Мана вийшло багато збірок: "Вірші сучасних радянських поетес", "Повна збірка віршів Пушкіна", "Російські берези" – збірка нарисів китайських письменників про Росію", "Ілюстрації до творів радянської літератури". Він зробив величезний внесок у зміцнення зв'язків у сфері культури між Китаєм і Росією, у зміцнення дружби між китайським і російським народами.

У 1996 році Союз письменників Росії привласнив йому звання почесного члена СП, а у 1997 році президент РФ Єльцин нагородив його орденом Дружби народів. У 1999 році Товариство китайсько-російської дружби і Товариство російсько-китайської дружби вручили йому пам'ятні медалі "Дружба".