У часи династії Тан і Сун - дуже важливого періоду в історії порцелянової промисловості, влада створила безліч державних печей для випалу глини. Для китайської порцелянової промисловості наступив період справжнього розквіту, вершиною якого стала тонка порцеляна в імператорському стилі. Однак, оскільки в той час вважалось, що на території Цзибо немає гарних родовищ селадону, багатьом майстрам було заборонено виготовляти імператорську порцеляну і поступово цей вид виробництва в місті був забутий.

Однак доля Цзибо як головного центра з виробництва порцеляни на цьому не закінчилась. Відомо, що в середині династії Сун печі для виготовлення порцеляни, які перебувають на території Цзичуань, відігравали провідну роль у порцеляновій промисловості в районі Цзибо. Але, згодом виробники стали відчувати серйозну нестачу не лише спеціальних глин, але й палива.  

У цей момент щастя повернулось у Цзибо. На горі Бошань були знайдені не лише гарне вугілля, але й чудова глина. Як кажуть у Китаї, проблема приготування рисової каші без рису була вирішена в самий останній момент. І піч з Цзибо була перенесена на гору Бошань. Це вже її знайшли у двадцятому столітті місцеві жителі.

І, хоча порцеляна з глини з гори Бошань не вважалась імператорською, а місцева піч не была включена до реестру державних, виробництво порцеляни в Цзибо збереглось.

І, якщо тонка порцеляна, зроблена в державних печах була доступною лише дуже заможним людям, звичайні люди все ще користувались виробами з порцеляни, не покритими поливою чи як ще звуть її на заході «неполив'яна». І піч Цзибо стала на більше ніж тисячу років головним постачальником саме таких виробів.