Для більшості китайських глядачів ім'я Ван Цюаньаня було маловідомим. Зробив його відомими 57-й Берлінський міжнародний кінофестиваль, на якому його робота «Заміжжя Туі» був відзначений призом «Золотий ведмідь» у номінації кращий фільм.

До Вана цей приз серед китайських режисерів отримал лише відомий Чжан Імоу за фільм «Червоний гаолян». У день оприлюднення переможців усі китайські ЗМІ процитували слова Ван Цюаньаня: «Це просто чудово! Коли навчався кінорежисурі, я знав, що кіно створює мрії, а зараз я й сам опинився у світі своїх мріянь».

На даний час Ван Цюаньань поставив лише 3 кінострічки, але ні одна з них не стала відомою в Китаї.

У 1977 році 12-річний Ван, залишив школу, пішов танцювати в один з ансамблів пісні і танцю. В 1987 році він, пропустивши можливість поїхати вчитися на кінорежисера у Францію, сдав екзамени на акторський факультет у Пекінський інститут кінематографії. В 1999 році він поставив за своїм сценарієм фільм «Місячне затемнення», за який отримав великий приз Фіпрессі на XXII Московскому міжнародному кінофестивалі. Цей фільм вважаєтьс ніби зразковою стрічкою у русі за нове кіно в Китаї. В 2004 році Ван Цюаньань зняв фільм «Пробудження після зимової сплячки», який був представлений на конкурсі малобюджетних некомерційних фільмів Берлінського фестиваля «Панорама».

Зйомки «Заміжжя Туі» тривали два роки. Як сказав режисер, це був не стільки довга важка праця, скільки важкий творчий процес, в якому режисер шукав самого себе. В ньому відбувались психологічні зміни, які впливали і на його погляд на кінематограф. Фільм розповідає про долю жінки з Внутрішньої Монголії на ім'я Туі. Під час роботи на будівництві її чоловік отримав серйозну травму і став інвалідом. Щоб якось вижити, чоловік умовляє Туі розвестись з ним і одружитись з іншим здоровим чоловіком. Вона погодилась, але за єдиної умови, щоб новий чоловік погодився усе життя піклуватися про інваліда. Увесь сюжет фільму розгортується навколо головної героїні. Розкриваючи її образ, режисер показує нелегке життя і характер степового народу.

Що може сказати постановник за допомогою цієї картини? Це питання постійно задає собі Ван Цюаньань. Значимість гарного фільму не в тому, щоб вирішити якусь проблему чи дати відповідь на питання, а в тому щоб показати життя таким, як воно є і заставити людей співпереживати, розмірковувати, щоб їх хвилювало життя інших людей. В цій стрічці кінорежисер не приховує свої почуття: «Я люблю монголів, люблю монгольську культуру, люблю їх стиль життя, їх музику. Місця, де проводились зйомки, через промислове освоєння перетворились на піски, і самі місцеві скотарі – арати, повинні були покинути рідні краї. Ось я і вирішив, поки ще все не зникло, зняти кіно і відобразити в ньому те що вібувається, передати в ньому красу і силу духу звичайних людей. Думки про них дають мені внутрішній спокій і впевненість у вірності обраної справи, дозволяють з гордістю визнати себе справжнім кінорежисером і відчути до кіномистецтва почуття глибокої поваги і вдячності».

На Берлінському кінофестивалі під час вручення нагород одна німецька кореспондентка, задаючи своє питання, сказала Вану, що раніше любила дивитись китайське кіно лише тому, що в ньому бачила інших людей, інше життя. Але під час демонстрації картини «Замужжя Туі» вона зовсім не думала про те, що це східна картина, тому що її думки були повністю про долю героїв. Так про що це каже, про який прогрес чи регрес? Подібне питання мучить не лише Вана, але й багатьої китайських режисеров. Як зберегти рівновагу між східною специфікою образного ряду і близкізтю європейському сприйняттю проблемати фільму. Як виразити і використати східні елементи в кіно – на усіх великих європейських кінофестивалях це було параметром оцінки китайських фільмів, але й неминучим бар'єром, який молоді китайські кінорежисери повинні були подолати. Сприйняття німецької журналістки, яке вона висловила щодо фільма «Заміжжя Туі», заспокоїло режисера, нарешті звільнившогося від свого роду обмежень і умовностей Сходу.

В Пекінському інституті кінематографії Ван вчився на актора, але вже тоді він полюбив писати кіносценарії. У наступні роки, ставши визнаним актором, він час сумнівався, чи змін до кінця розкрити образ свого героя. Ван вважав, що лише кінорежисеру доступно передати картину світу, яким він собі його представляє. Ось чому молодий актор, закінчивши інститут, вирішив піти у режисуру.

Шлях був неблизьким. Свою першу стрічку Ван поставив лише через десять років після інституту. Він ніби свідомо не дуже поспішав. Ситуація в китайському кінематографі на той час була складна, да і він сам, не отримавши спеціальної підготовки з кінорежисури, знав свої слабкі місця. Перші кроки він зробив в роботі над кіносценаріями і протягом 8 років вчився всьому необхідному. Хоча, звичайно, хотілось визнання. Ось як згадує він про це. Після того як він поставив два фільми, його запросили стати членом жюрі якогось невеликого кінофестиваля, чому починаючий режисер був дуже радий. Але мати попередила: «Ти поставив лише пару картин і вже рвешся в жюрі. Як ти будеш оцінювати фільми? Ти, насамперед, свої речі зроби краще!» Порада матері дуже стала у нагоді Вану, і він не поспішаючи, але впевнено набирав сили.

20 років тому, після того як Чжан Імоу завоював «Золотого ведмедя», настав час стрімкого підйому китайського кіно. Будемо сподіватись, що новий «Ведмідь» Ван Цюаньаня також буде сприяти прогресу.