Юн Жубу народився в красивому степу Керцинь Внутрішньої Монголії, яка відома як «песенно-танцювальний край». На Юн Жубу ще з дитинства впливала народна музика. Після того, як він став парубком, він і вирішив стати музикантом.

В 14 років Юн Жубу поступив в армію і став учасником армійської творчості. Через 4 роки він бува направлений до Літературно-художнього існтитуту імені Лу Сіня у Північно-Західному Китаї на навчання. З того часу Юн Жубу став займатись мистецтвом професіонально. Після демобілізації з армії Юн Жубу поступив у художній ансамбль радіо і телебачення Внутрішньої Монголії і став дирижером і композитором оркестру. Юн Жубу сказав: «Монголи мають дренвю музикальну культуру. Їх мажорні мелодії дуже самобутні, їх немає в інших національностей. Музика монгольської національності ще не повністю вивчена. Я пишу мелодії для симфонічного оркестру, танцювальні п'єси, для хорк. Хочу познайомити увесь світ з музикою монгольської національності».

Як вважає Юн Жубу, який виріс у Внутрішній Монголії, юрта скотарів - його аудиторія, народні актори – його вчителя, розлогий степ, широкі пустелі і густий ліс надихають його на творчість. Завдяки їм Юн Жубу написав багато музичних творів з національним колоритом, в яких відчувається подих епохи.

Юн Жубу написав багато пісень у монгольському стилі, які виконувались хором під його керівництвом у різних районах Китаю. У 1989 році в Пекінському палаці музики вперше відбувся концерт композитора-представителя нацменшин, на якому були виконані в монгольському стилі музичні твори Юн Жубу.

В жовтні 2005 року за дорученням міністерства культури Китаю Юн Жубу, очолюючи художній хор радіо і телебачення Внутрішньої Монголії, відправився до США для участі в церемонії відкриття свята культури Китаю. Музичні твори Юн Жубу викликали в США сильний резонанс, американська сторона також організувала для нього спеціальний хоровий концерт. Юн Жубу отримав не лише високу оцінку американських глядачів, але й колишній держсекретар США Пауелл при зустрічі з ним високо оцінив його талант. Згадуючи про той час, Юн Жубу сказав: «На сцені виступав наш хор. Прослушавши наше виконання пісень, американці були зворушені. Заступник генерального інспектора художнього центру Кеннеді сказав: якщо на світі дійсно є бог, то на його очах також з'являться сльози. Виконані вами пісні – справжній голос природи».

У 1998 році в китайському місті Харбіні проходив перший хоровий конкурсний фестиваль професійних художніх колективів Китаю. На цьому конкурсі хоровий ансамбль, який очолив Юн Жубу, своїм чудовим виконанням пісень полонив серця усіх членів жюрі.

Генеральний художній інспектор радіо Внутрішньої Монголії Хужле згадує: «Вчитель Юн Жубу приніс велику славу Внутрішній Монголії і монгольській національності. На конкурсі були і дуже зворушливі моменти. Так, наприклад, коли наш хор виступав на сцені, пропала електрика. В той час вся увага глядачів була зосереджена на нашому безаккомпанементному хорі. Стояла тиша, було темно, чутно лише наш хор. Коли ми виступили з усіма номерами, глядачі багато разів викликали нас на сцену аплодисментами».

Зараз пану Юн Жубу вже 75 роки, але він все ще працює заради національного музичного мистецтва. В 2006 році були видані два альбоми його симфонічних і хорових музичних творів під назвою «Душа степу» і «Пісня про степ». Юн Жубу можна часто побачити серед членів жюри фестивалів монгольських народних песень, на сцені ювілейних музичних заходів. Юн Жубу сказав, що він буде вивчати монгольські пісні, в яких заключається мудрість народного мистецтва, щоб за допомогою кращого виконання пісень демонструвати людям найпрекрасніше в мистецтві монгольської народності. Ось що він сказав: «Музика супроводжує мене все життя. Я завжди відчуваю, що завтра буде ще краще, завжди готовий написати ще 20 оркестрових мелодій, які продемонструють всьому світу самобутну музику монгольської національності».