Монголи живуть компактними громадами в автономному районі Внутрішня Монголія, монгольських автономних округах і повітах Сіньцзян-Уйгурського автономного району, провінцій Цинхай, Ганьсу, Хейлунцзян, Цзілінь, Ляонін, а також розрізнено в Нінся-Хуейському автономному районі, провінціях Хебей, Сичуань, Юньнань, а також в Пекіні.

Монгольська мова відноситься до монгольської групи алтайської мовної родини. Монгольска мова, яку використовують в Китаї має 3 діалекти: внутрішньо-монгольський, барга-бурятський і валате. Також існує власна національна писемність. Монгольська писемність, створена в XIII ст. на основі запозиченої в уйгурів графіки, яка пізніше пройшла процес неодноразового реформування і перетворилась на використовувану сучасну нормативну монгольську писемність.

Перші спогади про назву цієї національності зустрічаються в літописах епохи династії Тан. В той час слово «монгол» було лише назвою одного з численних племен, які населяли нинішню Монголію. Колискою цього племені були місця на схід від річки Аргунь, зрештою плем'я мігрувало на захід. Племена вели нескінченні міжусобиці за захоплення територій, скоту і багатств. Визнаний в 1206 р. великим ханом Монголії Чингісхан заснував Монгольську державу. З тих часів на півночі Китаю з'явилась потужна, стабільна і постійно розвиткова національність – монголи. Чингісхан об'єднав різні племена монголів і Китай. Його нащадки заснували династію Юань, влаштовували великі війни і постійно розширяли свої володіння. У часи династії Юань монголи внесли великий вклад в політику, військову справу, економіку, науку і техніку, астрономію, культуру і медицину Китаю.