На другому міжнародному кінофестивалі в Римі китайська актриса Цзян Веньлі отримала приз в номінації «Найкраща актриса» за роль в фільмі «Лічунь» («Початок весни»). Одразу ж після вручення призу вона в своїй промові подякувала своєму чоловіку і режисеру картини – Ґу Чанвею. Ґу в китайських кінематографічних колах відомий, насамперед, своєю чудовою операторською роботою. Чжан Імоу, Чень Кайґе, інші відомі режисери обирають постійного його для співробітництва, Ґу – головний кінооператор їх картин.

«Лічунь»

В дитинстві Ґу Чанвей мріяв стати художником. Але, попрацювавши деякий час в кінотеатрі, зрозумів, що його покликання – кіно. В 1978 році він поступив на факультет фотографії Пекінського інституту кінематографії. Поки його колеги мріяли про режисерську роботу, Ґу відточував майстерність професійного фотографа.

Його перша робота «Пісчана відміль» мала фурор серед колег по цеху. Молодий оператор старався використати природнє освітлення, і кадри дійсно виглядали не по-кіношному, а як в житті. Для китайського кінематографа такий метод зйомки був незнайомим, тому Ґу став відомим серед колег. Потім він прийняв участь у створенні картин «Король дітей» і «Червоний Ґаолян», які завоювали світову славу. В цих роботах Ґу, використовує нові прийоми зйомки, створив чудові образи. «Король дітей» отримав нагороду на 41-му Канському кінофестивалі, а «Червоний Ґаолян» став кращим фільмом Берлінського фестивалю.

Успіх режисера зростав. В 1993 році за фільм «Прощавай, моя наложниця» Ґу як кращий оператор був номінований на премію «Оскар». Цей фільм приніс йому не тільки професійну відомість у світовому кінематографі, але й щастя в особистому житті. Під час зйомок він познайомився з молодою актрисою Цзян Веньлі – виконавицею ролі другого плану, яка в цьому фільмі проявила всі свої таланти. Тоді казали, що нова дебютантка – дуже перспективна. Під час однієї з таких розмов скритний і мовчазний Ґу неочікувано сказав: «Мені вона також сподобалась, – потім добавив: – Її звуть Цзян Веньлі, вона – моя дружина».

Після успіху фільму «Прощавай, моя наложниця» Ґу Чанвея запросили в Голівуд. Це була чудова школа майстерності. Він багато працював, знімав картини самих різних жанрів з різними режисерами. Саме тоді в нього з'явилась ідея спробувати себя як режисера. За роки роботи з видатними майстрами кіно він накопичив серйозний досвід, яки прагнув бути реалізованим у власних фільмах.

В 2000 році Ґу Чанвей побачив театральну п'єсу «Павич» і одразу ж вирішив екранізувати її. Робота тривала 4 роки. Життя простої родини з далекого повітового містечка на півночі Китаю – тема для китайського кінематографа не нова – маленька людина намагається пробитись в динамічному суспільстві. Але режисер-дебютант зміг зняти дійсно по-новому. Його герої не вчать глядача, не нарікають на судьбу, не потрапляють в хитромудрі ситуації тощо. Вони просто живуть, спокійно, розмерено. Але глядач розуміє, що приховано за цим спокоєм, він бачить деталі, які «намалював» художник. На 55-му Берлінському кінофестивалі фільм «Павич» отримав Срібного ведмедя. Цю роботу Ґу присвятив своїй дружині Цзян Веньлі.

Цзян Веньлі

Її кар'єра формувалась також непагано, хоча до свого всесвітньо відомого чоловіка їй було далеко. Після вдалого дебюту в фільмі «Прощавай, моя наложниця» Цзян почала зніматись в телесеріалах. Її успіхи в цій сфері були очевидні: головні ролі, високі рейтинги, глядачі обожнювали. Ґу Чанвей пишався дружиною і підтримував її у всіх починаннях. Але при цьому, він, як потім виявилось, вважав, що Цзян Веньлі зіграє свою найкращу роль тільки в його картині.

В «Лічунь» Цзян Веньлі виконує роль головної героїні, провінційної співачки, яка мріє про велику сцену. Ця роль була непростою. Цзян Веньлі прийшлось набрати 15 кг і по декілька годин на добу гримуватись. Героїня не була красавицею – повна, вугрувата. В її судьбі не обійшлось без трагічної любовної історії, трикутника, в якому одинока жінка опинилась за бажанням судьби. В цьому фільмі режисер продовжив розпочату в своїй першій картині тему несумісності мрії з реальним світом. Героїня Цзян, після всіх неприємностей, залишає мрії про сцену, йде в бізнес і в цьому знаходить себе, вона примирюється з дійсністю. Ґу Чанвей показує, що в прагматичному Китаї немає місця нездійсненних мрій, суспільство визнає лише реальні справи і успіхи. Сумна тональність фільму не наводить глядача на помилковий шлях, а навпаки заставляє його розмірковувати. Сам режисер каже: «Хоча ми бачимо загибель людської мрії, але цю ситуацію неможливо назвати трагічною, тому що людина знаходить себе в іншому і продовжує жити».

Картини Ґу Чанвея схожі на течію спокійної ріки. В них немає сильних пристрастей чи накалу шаленої боротьби. Його герої звичайні люди, але вони вміють мріяти. Їх сила не в тому, щоб зносити стіни на шляху до свого ідеалу, а в тому, що вони вміють признатись самим собі у марності повітряних замків. Єдине, що ніколи не варто губити, на думку режисера, це надію. В кінці фільму «Павич» один з героїв каже таку фразу: «Я знаю, що після смерті батька скоро прийде весна». А картина «Лічунь» закінчується словами: «Весна за календарем ще не весна, але вітер вже не такий холодний». Очевидно, надія – головний ідеал самого Ґу Чанвея.