Пану Ер Юєхе вже за 60. Це трошки повненький чоловік з добрим привітливим обличчям. Теперешнє ім'я письменника — Лінь Цзефан. Він народився в провінції Шаньсі, однак більшу частину життя провів в провінції Хенань. Ці дві провінції розташовані в рівнинних місцях центрального Китаю в течії річки Хуанхе. Ер Юєхе — це псевдонім письменника. Це ім'я перекладається як «люта річка». Іншими словами, це час, коли на річці Хуанхе починається льодокіл і могутня Хуанхе стрімглав несе свої води до моря.

Цей письменник відноситься до того розряду талантів, які досягають слави в більш дорослому віці. Про таких людей в Китаї кажуть: "Великі таланти проявляються на схилі віку". Тільки в 1986 році вже 40-річний Ер Юєхе почав свою літературну творчість. Його першою книгою став роман "Імператор Кансі" обсягом в 1 мільйон 500 тисяч ієрогліфів. В цьому творі письменник розповів про відомого китайського імператора Кансі, який жив більше 300 років тому. Поява цього роману викликала бурхливу реакцію в літературних колах Китаю. Незабаром після цього вийшли його твори — "Імператор Юнчжен", "Імператор Цяньлун", які також одразу завоювали визнання та любов читачів. Ці три історичних романи отримали назву серії романів про цінських імператорів Китаю. В цих романах письменник образно відтворив широку соціальну панораму тодішнього Китаю. Великі китайські імператори Кансі, Юнчжен, Цяньлун династії Цін під його пером стають перед нами в усій своїй величі. Представники різних верств населення також зображені, мов живі. В книзі розповідається про наповнене інтригами палацеве життя імператорів, про великі битви відомих військових керівників. Романи захоплюють читача з перших же сторінок. За сюжетами цих романів були зняті телефільми, яки викликали широкий відгук в країні та за кордоном. Тираж цих книжок був дуже великим, і письменник опинився найбагатішим письменником в країні, враховуючи доходи від гонорарів. Торкаючись роботи нац цими романами, Ер Юєхе сказав:

"Політика реформ і відкритості Китаю надала нам відносно вільну політичну атмосферу. Тому в нас створились усі умови, щоб займатись літературною творчістю. Немає якихось табу, наприклад недозволеності в описі життя імператорів, важливих сановників та генералів. Письменник повинен подати читачу, а в Китаї читача називають «всевишнім», здорову, гарну та корисну духовну їжу. Треба підкупити читача, однак звичайно не грошима, а своїм серцем, своєю кров'ю, своїми сльозами та своїм потом. Життя будь-якого літературного твору залежить від його нинішніх та майбутніх читачів".

Молодість Ера Юєхе припала на роки культурної революції в Китаї. В той час він загубив можливість продовжувати свою вузівську освіту. Йому прийшлось працювати на вугільних копальнях. Він будував доми, дороги, близько 10 років служив в армії. Його життя було повним змін, що багато в чому загартувало його душу, допомогло йому набратися мудрості. Він був впевнений в своєму призначенні, в тому що він обов'язково зробить щось значиме. Тому чим би він не займався, він увесь свій вільний час віддавав читанню книжок. Його особливо займали книги про китайську історію Він полюбляв читати і твори світової класики. Багаторічні зусилля я страждання, життєві спостереження і досвід народили в ньому невтримний потяг до літературної творчості. Він хотів якимось чином передати іншим свої думки про призначення життя, своє розуміння про мир і історію. В нього в душі назбиралось багато, хотілось розповісти це людям, і він обрав історичні романи в якості способу самовираження. Початок літературної творчості був важким і болісним. Вдень Еру Юєхе треба було працювати, а писати він міг лише вночі. Згадуючи той час, письменник каже:

"Перший час я дуже зморювався. Вдень працював, вночі писав до 2-3 години. Зимою було дуже холодно, я промерзав до кісток. Влітку кусали комарі. Тоді не було вентиляторів, від спеки я спасався тим, що опускав ноги в відро з холодною водою. Це знижувало температуру і оберігало від укусів комарів. Тоді я відчув себе, як вчені мужі стародавніх часів: коли ті втомлювались від навчання, вони підвішували свою косу до стелі, (в ті часи чоловіки носили коси), щоб не заснути. Коли чоловік починав дрімати, голова схилялась вниз, і коса одразу смикала його, чи вже він тримав в руці шило і колов їм свою ногу, коли мимоволі клонився спати".

В літературних колах Ер Юєхе відомий як невтомний працівник. Його твори – плід титанічної праці й неймовірних зусиль. Коли він писав роман "Імператор Цяньлун", його несподівано спіткав апоплексичний удар, однак, на щастя, судьба змилилась над ним і вберегла від смерті. Цей роман він закінчив писати на лікарняному ліжку.

В усьому образі письменника відчувається дух завзятості та наполегливості, внутрішня розкованість. Крім літературного труду пан Ер Юєхе захоплюється колекціонуванням марок. Він пристрасний філателіст і колеціонує марки вже більше 30 років. Його звичкою стало милуватися улюбленими марками, коли він стомлювався писати. За його словами це хоббі не тілький гарний відпочинок, але й приносить естетичну насолоду.

В останні роки через стан здоров'я Ер Юєхе вже не пише романи, нині свої сили він віддає більш коротким літературним творам.

В письменника дружня родина. Жінка і дочка працюють, і вже влаштували своє життя. Торкнувшись свого теперешнього життя, письменник Ер Юєхе каже:

"Письменник лише звичайний смертний. В нього звичайне серце, він також повинен постійно вирішувати виникаючі проблеми в його житті, ладити з самим собою. В мене також є земні радощі, як у звичайної людини, однак чесно кажучи, кожного дня я перебуваю в сильній напрузі, весь час відчуваю нестачу часу. Дуже рідко випадає час посидіти з друзями, пограти в шахи чи в карти, чи просто зустрітись с закадичними друзями і поговорити про літературу, про життєві плани".

І хоча пан Ер Юєхе з головою уходить в літературну творчість, він пильно слідкує за всіма соціальними змінами в Китаї. Він багато разів робив пожертви в допомогу проекту "Надія", допомагав своїми коштами початковим школам Китаю. Його мрія — зробити посильну пожертву 5 китайським початковим школам.