Чжоу Сінчи з тих виконавців і режисерів, яких люблять глядачі, і не схвалюють колеги по цеху. За більше ніж двадцятирічну кар'єру в кіно він знявся у 50 фільмах і, хоча не приголублений відгуками кінокритиків, користується великою популярністю у глядачів.

Батьки Чжоу Сінчи імігрували з континентальної частини Китаю в Гонконг у 60-х рр. минулого сторіччя. Хлопчик народився в 1962 році. Його дитинство складно назвати щасливим, тому що родина жила дуже бідно. Чжоу згадує, що як тільки побачив в магазині іграшкового робота і попросив, щоб йому його купили, мама категорично відмовила. А батько, який хотів, щоб син не відчував себе обділеним, прагнув зробити покупку. Батьки в той день дуже сильно посварились. Через декілька років Чжоу Сінчи побачив іграшку своєї дитячої мрії в головній ролі у спілберговському фільмі «E.T» («Інопланетянин»). Картина мала на молодого хлопця великий вплив і саме тоді він вирішив, що пов'яже своє життя саме з кіно.

В Гонконзі не було учбового закладу, де можна було б отримати режисерську освіту. Лише курси при одній з радіостанцій давали початкові навички, необхідні для роботи в кіно і на телебаченні: режисер, сценаріст, артист, ведучий. Майже всі відомі в Гонконзі артисти закінчили ці курси. А для вихідців з бідних родин, таких як Чжоу Сінчи, поступити на ці курси було єдиним шансом наблизитись до здійснення мрії. На щастя, Чжоу поступив. Через рік його запросили працювати ведучим дитячої програми, якій він присвятив чотири роки. Тільки у 1987 році Чжоу Сінчи отримав шанс зіграти роль в кіно. В фільмі «Останнє правосуддя» він виконав роль злодія, який вопадково опинився учасником поліцейського розслідування. Дебютант одразу привернув увагу кінокритиків, і за вдале виконання ролі Чжоу номінували на 25-му Тайваньському кінофестивалі одразу на дві нагороди: за найкраще виконання ролі другого плану і кращий дебют. Нагороди актор не отримав, але номінації все ж мали сприятливий вплив на його подальшу кар'єру. З цього моменту він став зніматись в багатьох картинах, по 4 фільми на рік. Його герої – поліцейські, жебраки, шпигуни, яких об'єднує одне: вони смішні до сліз. Гру Чжоу критики віднесли до стилю «улітоу». Слово «улітоу» з діалекту провінції Гуандун і означає «незрозумілі, на перший погляд, поведінка і слова людини, але в підтексті які мають глибокий зміст». Культура «улітоу» тісно пов'язана з постмодернізмом в мистецтві, це своєрідна критика скостенілих традицій і світогляду. Здається, ніби герої Чжоу Сінчи не повинні викликати симпатій, вони якісь жалюгідні, дурні, полохливі. Але Чжоу грає їх так, що починаєш відчувати до них добрі почуття, розуміти, що вони стали такими не за своїм бажанням, що і в них є прагнення до добра, чесності і справедливості. І коли з'являється шанс, вони стають чудовими людьми. Образи, які створює актор, були близькі багатьом глядачам. Як кажуть, хто ні без гріха…

А кінокритики одноголосно лаяли роботи Чжоу Сінчи, називаючи ці фільми вульгарщиною для забавою плебеїв, самого ж актора називали дешевим фігляром, не здатним виконувати серйозні ролі. Однак потік цей замовк у 1995 році, після фільму «Китайська одисея». Картина, поставлена за мотивами класичного роману «Подорож на Захід», дозволила Чжоу продемонструвати, що він здатен не тільки на клоунаду. Він виконав роль головного героя роману Сунь Укуна, чудово зіграв складний образ міфічного персонажу. За цю роль Чжоу Сінчи був названий актором року в Гонконзі.

З цього моменту Чжоу обирає для себе амплуа сумного клоуна. Так, він веселить людей до сліз, але сльози залишаються і після того, як глядач починає розуміти, наскільки трагічним є такий сміх. Картина «Цар комедії» піднімає саме цю проблему. Чжоу Сінчи – сценарист, режисер і головний виконавець у фільмі. Його герой Інь Тяньчоу – ніби відображення молодого Чжоу Сінчи, ще невідомого актора епізодів. Інь – статист у трупі, але, не дивлячись на це, він дуже старається, намагається вибратись з задніх планів на авансцену. Глядач сміється, дивлячись на комічні ситуації, в які потрапляє головний герой, і тільки потім розуміє ціну цих зусиль, наскільки важко пробитись в люди маленькому чоловіку.

На початку XXІ сторіччя гонконзька кіноіндустрія переживала кризу. Жанр «улітоу» вже не користувався популярністю. Тому Чжоу Сінчи почав шукати нові форми самовираження. У 2001 році він зняв «Шаоліньський футбол», в якому зіграв роль. Фільм з тріумфом йшов на екранах кінотеатрів всього світу. Сюжет досить простий і відомий. Група невдах збирається у футбольну команду, щоб прийняти участь в боротьбі за головний приз чемпіонату, кубок і грошову премію. Кожний з учасників цієї команди смішний, жалюгідний, бідний. Але прагнення здійснити мрію змінює їх. Вони, звичайно, перемагають. Успіх картини був обумовлений ще й тим, що Чжоу поєднав елементи бойових мистецтв з футболом. Ндзвичайно яскраві спецефекти зробили нескладний сюжет дуже цікавим. Потім Чжоу знімає пародійну комедію «Кунфу», в якій знову використовує висококласну комп'ютерну графіку, спецефекти, при цьому не забувши про ідейний бік картини: маленькі люди разом можуть подолати всі перепони.

Цього року на екрани вийшла нова робота Чжоу Сінчи «Янцзи № 7». На цей раз режисер вирішив спробувати себе в жанрі сімейного кіно, розповідаючи історію хлопчика, його батька і інопланетної істоти. В певній мірі цей фільм можна вважати вдячністю режисеру Стівену Спілбергу, робота якого вирішила судьбу молодого Чжоу. Режисер знову каже глядачу, що ні бідність, ні невдачі не повинні лишати оптимізму, що все обов'язково буде добре. Нехай ми сьогодні сміємось крізь сльози, але ми сміємось, а це означає, життя не таке вже й погане, як здається. Мрії реалізуються, обов'язково, каже 45-річний Чжоу Сінчи.