Морінхур – це найбільш відомий струнний музичний інструмент у монголів. Його почали широко використовувати монголи ще в 13 сторіччі. Кажуть, що коли видатний італійський мандрівник Марко Поло після свого перебування в Китаї, повертався до Європи, з собою він захопив улюблену монгольську скрипку. 300 років потому перша монгольська скрипка з'явилась в Європі.
Морінхур отримав таку назву тому, що на кінці його грифу майстерно вирізана голова коня. Прародитель морінхура - струнний інструмент сіцінь, розповсюджений в епохи Тан - Сун, в якості самостійного інструменту в народному житті їм користувались в період Чингісхана (1155-1227 рр.). Згідно даних «Книги Марко Поло» (написана в 1298 р.), в 12 сторіччі серед татар (предки монголів) був добре відомий музичний існтрумент схожий на лютні з двома струнами, який також вважається попередником морінхура. А в епохи Мін - Цін цей музичний інструмент став входити до імператорського оркестру. В різних районах морінхур називають по-різному, різні також і його вид, тембр звучання і форма виконання. Так, в західних районах Внутрішньої Монголії, його називають «морінхур», а в східній частині «чор».
Основна частина морінхура – форми трапеції, на кінці грифу вирізана голова коня. Це найтиповіша форма морінхура. Струни морінхура також вельми визначні, вони виготовлені з кінського волосся певної довжини.
Раніше музиканти самі виготовляли морінхур, однак через слабкий тембр звучання таких саморобних інструментів, на них можна було грати лише в юрті. Китайські майстри з виготовлення морінхура його змінили. Вони замінили кінське волосся нейлоном, і тембр звуку став сильнішим. Морінхури, виконані руками майстрів, зберігають традиційний м'який щільний тембр, мають яскравість та чистоту звучання. Зараз виконання на морінхурі розповсюджено і на сцені, і на вулиці. На морінхурі можна грати не тільки смичком, однак і перебираючи струни пальцями.
Майстри також зробили середній і великий морінхур. За формою виконання ці морінхури можна порівняти з різницею звуку віолончелі та контрабасу. В наші дні до «родини» морінхура входять інструменти з високим, середнім та низьким звуками. Сучасний морінхур за своєю формою зберігає присутність традиційних монгольських ліній. Традиційні народні зображення та орнамент на поверхні морінхура, і весь його вид – свідчать про те, що це високохудожній виріб народної творчості.