Ми були разом більше 30 років. Але я не зміг допомогти їй. Вона талановитіша за мене, але їй не вистачало сили духу задля старанного штудіювання. Мені дуже подобалися її переклади романів Пушкіна та Тургенева, бо вони є самобитні та оригінальні, я насолоджувався читаючі їх. Вона прагнула змінити своє життя, не бажала бути домогосподаркою, але їй знов не вистачало мужністі та витривалісті. Вона одержала згоду змученого до смерті «Бандою чотирьох» пана Є Іцюня добровільно працювати для журналу «Література Шанхаю», але зазнала критики, немов вона зробила підбірку матеріала у старого письменника, немов вона засланий мною «таємний агент». Вона, щоб запобігти пліткам, вирішала обрати найпростіший шлях, а саме приєднатися до руху «Си Чін», вона шукала людей та радила їм працювати в деяких групах літейного заводу, робота була дуже напруженна, але вона їй подобалася. Вона вперше брала участь такій бурхливій боротьбі, до того ж через те що брали участь члени авторитетної реакційної родини, вона не знала яким чином потрібно себе поводити. Вона не знаходила собі місця, вона хвилювалася за мене, за майбутнє дітей. Вона так сподівалася що хто-небудь протягне їй руку допомоги, але друзі відвернулися від неї, співробітники зробили її «мішенню для стрілянини». Деякі люди вважали, що через те що вони спричиняють біль їй, страждатиму і я. Вона не була співробітником товариства письменників або офіційним працівником будь якого видавництва, але була у списку затаврованих, повинна була написати визнання своїх злочинів. У якості покарання мала вбирати вулиці. Вона боялася поглядів інших, прокинувшись зранку брала віник у руки та виходила з дому, вона замітала вулиці до повного виснаження. І тільки зачинивши вхідні двері спокійно зітхала. Коли я дивився, як вона з мітлою виходила на вулицю, я не міг дивитися їй в очі, я відчував себе винним, це було для неї смертельною ганьбою. Не пройшло й двух місяців як вона захворіла, з того моменту її сестра працювала замість неї, але Сяо Шань так і не змогла відновити своє здоров'я. Не дивлячись на те що вона прожила ще чотири роки, вона так і не дочекалася повернення моєї свободи.

Вона померла, але для мене вона жива, вона піде тоді, коли піде разом зі мною. Я зовсім не є песимістом, я знаю, що мені потрібно боротися за життя. Я повинен працювати до останнього подиху, заради соціалізму моєї Батьківщіни. У той час коли сили залишать мене, коли буду прикутим до ліжка, зі мною поруч будуть зроблені Сяо Шань переклади. Коли я назавжди закрию очі, я бажаю бути похованим поруч з нею. (Переклад  Лілії Сушко)