4

Кошмар однакових буднів нарешті завершився. Шість років немов в одну мить лишилися далеко позаду. Дійсно в одну мить! Скільки протягом цього часу було пролито сліз та крові. Але не тільки за ці шість років, з того моменту як я почав писати цю коротку розповідь і до сьогодні пройшло пів року, всі ці пів року я часто приходив на кладовище проститися з друзями, які були замучені до смерті «Бандою чотирьх». Вони не змогли використати власну мудрість та талант за для соціолізма на батьківщини, про що я дуже шкодую. Кожного разу одягаючи жалобну чорну пов´язку, з папіровими квітами, я згадую свого найліпшого друга, цінувача художньої літератури, людину з добрим серцем. Вона частина мого життя, вона назавжди залишеться у моєму серці та крові.

Вона моя читачка. У 1936 році у Шанхаї я в перший раз побачив ії. У 1938 та 1941 роках ми як друзі жили з нею у Гуа Ліні. У 1944 році у Гуй Яні ми одружилися. Коли ми познайомилися з нею, ій не було ще й 20 років. Я маю велику відповідальність за світогляд. Вона читала мої твори, писала мені листи, згодом зустрілася зі мною, в неї з´явилися почуття до мені. Вона читала мої книжки ще коли навчалася у середній школі, ще до зустрічі зі мною. Через те що вона брала участь у студентському рухсі, її було виключено зі школи. Вона повернулася на деякий час на батьківщину, та згодом знов продовжила навчатися, але вже в другій школі. Якщо б не я, вона б у 1937-38 роках обов´зково б поїхала до Янь Аню. Ми зустрічалися 8 років і тільки після цього одружилися у Гуй Яні. Не влаштовуювали ніякого банкету, а тільки розіслали письмові повідомлення стосовно нашого весілля. З Гуй Яню ми поїхали до Чун Циню, жили у маленькій кімнаті під сходами, при Народному видавництві . З цього і почалося наше спільне господарство. Вона прожила зі мною таке тяжке життя.

У напруженні часи антияпонської війни, перед окупацією міста японськими військами, ми більш ніж 10 годин втікали до Гуанчжоу, з Гуандуна до Гуансі, з Кунь Минь до Гуа Линь, з Цзинь Хуа до Венчжоу. Ми розділилися, потім з´єдналися, побачившись знов розійшлися. У моєму двутомнику «Дорожні замітки» є опис цієї частини мого життя. 40 років тому один з друзів критикував мене. Після того як «Збірка обраних творів» була надрукована, другий товариш казав, що мені не потрібно було видавати її. У ті роки, коли я потрапив у скрутне становище, вона звжди з любов´ю казала «Як складно б не було, я ніколи не залишу тебе, я завжди буду поруч!» Але у останню хвилину перед операцією, вона сказала: « Дуже, дуже скоро ми розлучемося»