Вона нахилила обличчя, щоб я не бачив його. Зять та донька були присутні при цій сцені, вони вирішили зходити ще раз до керівника і пояснити йому все, сподіваючись, що він погодиться, щоб я залишився на декілька днів у місті. Але той керівник чітко дотримувався законів, та ще й додав: «Він не лікар, яка тоді користь від нього, якщо він залишиться вдома!» Повні обурення вони повернулися додому, тільки сказали матері, що в управлінні не погодилися. Пізніше переказали його слова мені, але що я міг відповісти? Наступного дня треба було вертатися до школи.

Цілу ніч вона погано спала, а я ще гірше. Зовсім несподіванно, наступного ранку на порозі моєї квартири з'явився мій син, який оселився на селі і став комунаром. Як тільки він отримав листа, він попрохав відпустку щоб з'їздити додому, але він навіть уявити не міг що його матір настільки хвора. Я подивився у його обличчя, передав Сяо Шань на його піклування і відразу ж пішов.

В дорозі мій настрій був дуже поганий. Я дійсно не міг зрозуміти чому все так вийшло. Я залишався у школі 5 днів і в мене не було можливості отримати жодної звістки з дому. Я вже зрозумів, що ії хвороба невиліковна. Але мені було не дозволено втручатися у ії справи. Ці 5 днів були нестерпно тяжкі! Ввечері п'ятого дня голова цзао фанів повідомив, що ми всі повинні вертатися в місто на збори. Тільки завдяки цьому мені вдалося потрапити додому, побачити мою дружину. Наступного дня вона повинна була лягати в лікарню. За допомогою друзів, ії було влаштовано до онкологічного відділення. Вона так сподівалася побачити мене до цього і я врешті решт повернувся. Але я навіть не здогадувся наскілько швидко прогресувала ії хвороба. Коли ми зустрілися, я не сказав нічого, вона тільки но промовила: « Я їду у лікарню». Тоді я відповів: «Не хвилюйся, тебе обов´язково вилікують». Її батько також приїхав відвідати ії, старий осліп на обидва ока, але влаштувати обстеження у лікарні було дуже складно, цілком можливо, що він прийшов попрощатися з донькою.

Я пообідав і відразу ж пішов на збори затаврованих контрреволюціонерів, де знов зазнав критики. Серед одягнутих у шапку контрреволюціонерів був мій знайомий Ван Жован, також у минолому письменник, однак молодший за мене. Деякйи час ми були разом заперті у «Хліву» (牛栅), він був звинувачений в участі в «Правому русі». Він не змирився, він нікого не слухав, він розкліював дацзибао», через це його злочин надалі ставав все більш важким. Він був заарештований, до того відправлен на перевиховну працю з тавром контрреволюціонера.