У районі Хуай Хай були розклеїні критикуючі мене і мої злочини Дацзибао.Таким чином прізвище моєї родини було «виставлено до публічного огляду», не треба додавати, що ім´я моєї дружини також було поруч. Все це немов черв гризло ії серце. Одного разу на неї напав божевільний студент театрального інституту і у той час коли він потягнув її до Філії товариства письменників, на головному вхіді до нашого будинку було також приклеяне Дацзибао відкриваючі мої злочини. На щастя у той же день син зірвав ії. У зворотньому випадку, ця газета забрала б життя Сяо Шань!

Косі погляди та їдкі насмішкі розривали ії серце, травили душу. Я дивився, як вона поступово згасала. Спокій на лиці був несправжнім/штучний. Вона не могла припинити страждання змученого серця! Як вона могла бути спокійною?!

Вона постійно надавала мені спокій та підтримку, відчувала мій біль. Вона бачила, що мої проблеми оскладнювались з кожним днем, натиск на мене збільшувався. Через це Сяо Шань дуже хвилювалася. Іноді вона разом зі мною йшла на роботу, іноді зустрічала після роботи. Вона завжди ходила з низько схиленою головою. Я розумів її, співчував ій, хвилювався, що вона не витримає ций тяжкий тягар. Мені запам'ятався день з тих далекіх часів, коли нам ще не чинили злочинів та перепон. Одного вечора я повернувся додому, вона радісно зустріла мене і пішла готувати вечерю. Я відкрив свіжу газету і на третій сторінці прочитав статтю, написанну двома робочими письменниками, так званими керівниками Шанхайської філії письменників, під назвою « Повне розкриття дійсного відношення Ба Цзіня до контререволюції». Це був дійсно немов смертельний удар! Я переглянув 2-3 рядки та поспішно заховав ту газету, бо перелякався, що Сяо Шань побаче ії. Вона як раз зайшла до кімнати з легкою посмішкою на вустах. Протягом усієї вечері вона також всміхалася. Після іжі вона запитала де нова газета, я спробував перевести ії увагу на щось інше, але марно! Вона знайшла газету і ії посмішка безслідно зникла.

Того вечора, вона більше не промовила жодного слова, рано пішла у кімнату. Коли я зайшов до неї, вона тихесенько плакала. Ось так і зіпсувався так гарно почавшийся вечір! Сьогодні, згадуючі ті події, ії заплакане обличчя все ще стоїть перед моіми очима. Як би я бажав втерти ії сльози, повернути посмішку ії змученному обличчю, я б охоче віддав декілька років свого життя але щоб до нас повернулися затишні дні та вечори.